"La nostra sorella Maria"

the Project "La nostra sorella Maria"•2018

🇺🇦 Фотопроєкт "La nostra sorella Maria", 2018.

Фотографії колекції Торянської Марії, серед цих прикрас є одна моя. Але, неможливо з'ясувати яка.

Ці перевернуті брошки, як метафора того, що ми не можемо розпізнати справжні емоції людей, особливо, коли це чийсь душевний біль.

Так влаштовано наше суспільство: ми дистанціюємося від чужих трагедій, тому що не готові зустрітися з ними, або просто не навчені істинного співчуття.

Людині доводиться відвертатися від справжнього себе, і, щоб залишатися прийнятим суспільством, одягати маску добробуту.

"Щастя у всіх однакове, кожна людина нещасний по-своєму" ...

Тому, щастя — це причина, а нещастя — історія.

Розпізнати цю історію в тих, кого зустрічаєш на своєму шляху, або хоча б будь готовий її вислухати.

Присвячується моїй Мамі, Торянській Марії 1956-2017р.р.

🇬🇧 The photo project "La nostra sorella Maria", 2018.

Pictures from the collection of Torianska Mariia. One of these jewels is mine. But it is impossible to figure out which one.

These brooches are a kind of a metaphor for the fact that we cannot recognize the true emotions of other people, especially when it is somebody's pain. This is due to the way how our society is arranged - we distance ourselves from the tragedies of others, because we are not ready to face them, or because we are simply not trained of sincere compassion.

Therefore, a person has to turn away from the true self and to wear a mask of well-being to remain accepted by the society.

"All happiness is alike, each unhappy person is unhappy in his own way" ...

Happiness is a cause, and misfortune is history. And "heroism of vision" is precisely in the ability to recognize such story, or, at least, be prepared to listen to it.

Dedicated to my Mother, Torianska Mariia, 1956-2017.

🇵🇱 Projekt fotograficzny "La nostra sorella Maria", 2018.

Fotografie kolekcji biżuterii Marii Torianskiej, pośród tych ozdób jest i moja. Lecz nie da się wyjasnić która.

Te brosze to jak metafora tego, że nie jesteśmy w stanie rozpoznać prawdziwych emocji ludzi, zwłaszcza związanych z bólem duchowym.

Tak to juz jest między ludźmi, dystansujemy się od cudzych tragedii, bo nie jestesmy gotowi stanąc z nimi twarzą w twarz, czy też nie umiemy radzic sobie z cierpieniem. Zmusza nas to do życia w niezgodzie z samym sobą, do nakładania maski człowieka sukcesu, u którego zawsze wszystko w porządku.

"Szczęście u każdego jednakowe, a każdy człowiek nieszczęsliwy na swój własny sposób" ....

Dlatego szczęście to powód wszystkiego, a nieszczęście to opowieść.

Rozpoznaj tę historię u tych, których spotykasz na swojej drodze albo choć zechciej jej wysłuchać.

Poświęcam mojej Mamie, Marii Torianskiej (1956-2017)

    Для того, щоб мистецтво відбулося, потрібен погляд збоку. До тих пір, поки автор знаходиться всередині того, що його хвилює, турбує, болить, радує, захоплює - акту мистецтва немає. Але як
    тільки, не відмовляючись від усього перерахованого, автор може поглянути на все стороннім поглядом і побудувати нову історію - тоді виникає мистецтво. У цьому своєму проєкті Ольга досягла тієї
    абсолютної рівноваги між особистим ставленням і відстороненістю, яка дозволила "технічним" і зовні байдужим фотографіям стати локусом, безмірно наповненим емоціями. Проєкт досконалий своєю
    точністю та чистотою виконання.

Баграт Аразян, куратор центру сучасного мистецтва Півка, Словенія

2018

🇬🇧 Group exhibition "Inside / outside"

Exhibition at the gallery of the Institute of Contemporary Art, Kyiv, Ukraine.

🇺🇦 Групова виставка в галереї Інституту проблем сучасного мистецтва.

"Inside / outside", Київ, Україна.